Реформування лісівництва: від декларацій до практичних дій

За роки незалежності в Україні декларації про реформування її лісового господарства так і не стали мотиваційним чинником для кардинальних дій.

За роки незалежності в Україні періодичні декларації про реформування її лісового господарства так і не стали мотиваційним чинником для кардинальних дій. Наслідки перманентного “реформування” до позитивних зрушень не привели. Суттєвим стримуючим прогрес фактором у цьому питанні є також недосконалість вітчизняного земельного, податкового і лісового законодавства.

Протягом чверті століття проголошуване реформування відбувається під гаслом “державне управління лісами”, що стартувало ще далекого 1918-го, а за часів незалежності модифікувалось у “державне регулювання та управління у сфері лісових відносин”. Зміст його полягає у тому, що “основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів“. Для допитливих зазначимо, що у наведеній цитаті повторюються норми останньої чверті ХХ ст., яких не було у складі нормативно-правових актів з лісівництва дореволюційного періоду. До того ж термін “відтворення лісів” не є синонімом терміна “відтворення лісу”. Виходить, що згадану галузь просто “винайшли” для підміни терміна “лісівництво” як галузь рослинництва, об’єктом праці для здійснення якого є “земля, земельні угіддя”.

Отже, норму цю механічно перенесено з Лісового кодексу Української РСР: “Державна власність на ліси… становить основу лісових відносин, тобто суспільних відносин у галузі використання, відтворення та охорони лісів, і є головною передумовою раціонального ведення лісового господарства”. Вираз “державна власність на ліси“, поняття “ліс” та інші, які було встановлено Державним стандартом, діяли тривалий час і нині є чинними. Врешті-решт, маємо факт вихолощення змісту лісівництва як галузі рослинництва і землеробства, його чи не найголовнішої норми щодо “правильного лісового господарства“, закладеної ще за царських часів: “…вилучення із лісів постійної найвищої прибутковості при не виснажливості користування і можливому різносторонньому і повному задоволенні потреб у лісі й лісових матеріалах населення, сільського господарства, промисловості та торгівлі“.

На жаль, у Лісовому кодексі України (ЛКУ) встановлюється зовсім інше. Не ставиться завдання вирощування лісу як головної продукції агроекологічного лісівництва і головного джерела лісового доходу. Діюча сьогодні норма — словоблудство, бо не визначає лісівництво як галузь рослинництва і вирощування лісу “для потреб населення, промисловості й ринку“.

Важливо: якщо термін “ліс” вживається відносно ділянки землі, що вкрита лісовою деревною рослинністю, і має форму множини, це є лісовою екосистемою. У чинному Лісовому кодексі термінам (поняттям) “лісові екосистеми” і “лісівництво” місця взагалі не знайшлося.

Висновок: закладені в ЛКУ норми свідомо спрямовані на підміну поняття “землекористування” у галузі лісівництва терміном “лісокористування”. Як об’єкт управління встановлюється збірне — “забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів“. До того ж без розмежування їх з початку і кінця, вбачаючи ліс як об’єкт природного походження періоду XVII-XVIII ст. Чомусь у Лісовому кодексі не визнається чинність норм Земельного кодексу про те, що “віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади… та органів місцевого самоврядування” (ЗКУ, ст. 20). Незрозуміло, чому ЛКУ встановлює іншу норму: “До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га”. Авторів ЛКУ не засмутило навіть те, що насадження лінійного типу (а це переважно полезахисні лісові смуги та захисні насадження вздовж доріг, яруг тощо) розміщуються у межах інших власників/постійних землекористувачів — юридичних чи фізичних осіб. Облік їх у складі “лісового фонду” за терміном радянських часів — засіб експансії лісового господарства за межі галузевих повноважень. Чинним Лісовим кодексом визначаються навіть повноваження Верховної Ради, вищих органів державної влади і органів регіонального та місцевого самоврядування (ст. 26, 27, 29 і 30), яким зовсім не місце в цьому кодексі.

Деревні ресурси губляться десь між “технічними, лікарськими та іншими продуктами лісу” (ст. 6 ЛКУ). Не наголошується, що ліс є головною продукцією лісівництва і головним джерелом валового доходу лісогосподарського виробництва. Технічні, лікарські рослини, послуги і функції, економічною мовою відомі раніше, як супутні лісівництву і другорядні лісові матеріали, є “продуктами лісу”. Згадку про лісові ресурси державного значення містить тільки Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, без будь-якої їх конкретизації. Розробники Лісового кодексу пішли ще далі і встановлюють: “До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів… що використовуються для задоволення суспільних потреб“.

Та все ж таки нагадаю читачам і широкому колу керівників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, що щорічні обсяги вилучення лісових ресурсів (деревини у стані росту) по Україні становлять 18–20 млн м3. Вони відомі у науці з лісівництва як рубки головного користування (РГК). Зазначений обсяг є досить обґрунтованим, у тому числі за матеріалами таксації лісу і лісовпорядкування тільки у межах суб’єктів-землекористувачів державного лісівництва. Саме цим має перейматися Держлісагентство України та регіональні його органи, технічні й наукові служби.

Практика українського лісівництва пішла іншим шляхом. До ресурсів державного значення, за тим же Законом “Про охорону навколишнього природного середовища” (підпункт “ж” ст. 39), віднесені “дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України…“. Завдяки цьому в Україні замість минулого “лісове господарство” як цільове призначення землекористування “реформування” пішло шляхом розширення повноважень (і штату!) обласних органів управління: було утворено обласні управління лісового та мисливського господарства. Вище було зазначено, що надходження фінансового доходу за використання об’єктів мисливської фауни аж ніяк не можна порівняти з надходженнями за вилучення деревини. Більш того, обсяги реалізації тих об’єктів у звітній інформації “Щодо підсумків роботи підприємств Держлісагентства за 2015 рік” не висвітлені взагалі. Є тільки інформація про надходження протоколів (2343 протоколи) про те, що вони становлять 81,1% “до всієї кількості протоколів”. Додається таблиця, що аж ніяк не свідчить про рівнозначність мисливського господарства з лісовим. Показано, що стягнуто штрафів за порушення правил із полювання в розмірі 407,1 тис. грн, що, певно, набагато менше від заробітної плати штатних працівників державних лісгоспів. Адже в усіх обласних управліннях мисливство очолює заступник начальника управління у рангу генерала державної лісової охорони лісів з підпорядкованими йому службами — замість посади “мисливствознавець” у дореформений час.

Використання лісових ресурсів висвітлено ширше. Зазначено, що “заготовлено 7,4 млн куб. м ліквідної деревини від рубок головного користування” (розд. 4 звіту). Це становить близько 1 куб. м/га площі земель, наданих на праві постійного користування підприємствам державного лісівництва. Гранично мало, в тому числі порівняно із середньорічним приростом деревини (близько 4 куб. м/гаЗЛ), а також порівняно із сусідніми європейськими країнами зони помірного клімату (Австрія — 5,8 куб. м/га, Данія — 5,0, Польща — 3,7, Угорщина — 3,5, ФРН — 4,8 куб. м/га) за даними ЄЕК/ФАО ООН 2000 р. Україна за тим же джерелом мала рівень 1,42 куб. м/га, що становить 35,6% від щорічного приросту.

Висновок: Лісовим кодексом і українським законодавством узагалі не визначається зміст головної продукції лісівництва. Це призвело до формування тіньових механізмів вилучення деревини та виробництва лісових матеріалів.

З наведеного правомірно зробити висновок, що поділ вилучення деревини із лісових екосистем на ресурси державного і місцевого значення, тим більше з їх розподілом за різними видами лісівничого призначення і спрямування (деревина, заготовлена… під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів тощо), є просто зайвим для статистики державного рівня. До того ж термін “деревина заготовлена” граматично і по суті не є коректним. За чинними стандартами виробляють не деревину, а лісові матеріали.

Зовсім інша справа зі ст. 256.3. “Ставки рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюються у таких розмірах…”. Нелогічно і не відповідає попередньому майже двохсотрічному досвіду лісівництва: в різні часи деревину продавали на корені, тобто у стані росту, бо процес розроблення лісосічного фонду є складним промисловим виробництвом, що потребує використання машин і механізмів зовсім іншого призначення, ніж у лісогосподарському виробництві.

Зрозуміло, для лісозаготівельників лісосічний фонд є предметом праці, тому вони самостійно і на свій розсуд мають право його розробляти з урахуванням ринкового попиту, а також дотриманням лісівничих норм і правил. У разі, коли лісозаготівельник має сплачувати так звану рентну плату за заготовлені лісові матеріали, у нього завжди виникатиме спокуса якомога більше лісових матеріалів відображати у складі “заготівлі” з їх низьким рівнем рентної плати. Адже ніякі фіскальні чи господарські органи не в змозі це контролювати. Включаються численні тіньові механізми, і, як наслідок, власник деревини у стані росту (держава) постійно залишається ошуканим. Найкращим свідченням цього є, наприклад, окремі відомості статистичного обліку за 2014 р. (див. табл.). У заголовку напівжирним шрифтом наведено назву, яка відповідає сучасному змісту складу лісових матеріалів як товарної продукції лісозаготівель.

321

Не можна не звернути уваги й на те, що за згаданою звітністю по Україні 55% лісових матеріалів під назвою “паливна деревина, включаючи деревину для виробництва деревного вугілля”, є “дров’яна деревина” за Податковим кодексом (ст. 256.3.1). Це — показник нетаксації деревини на пні, бо, наприклад, для соснових лісонасаджень він не може перевищувати 10–15% за давно розробленими наукою сортиментними таблицями. Немає логічного пояснення тому, що за багато років із часу впровадження зазначеної держзвітності за формою 3-ЛГ (річна) ніхто з наукового і галузевого менеджменту на це, на жаль, не звернув уваги.

Адже за сортимент “паливна деревина” рентна плата, що визначена ПКУ, майже у десять разів менша порівняно з лісоматеріалами категорії ділової деревини “дрібні”, у 25 разів — категорії “середні”, у 40 разів — категорії “великі”. Ці тонкощі “ринкових механізмів” для широкого загалу не становлять, мабуть, інтересу. Чого не можна сказати про органи державної влади і органи місцевого самоврядування, галузевих менеджерів, учених, наукові установи і заклади, їх наукову і моральну гідність.

Прикрим є ще й те, що “винахід” категорії “заготівля паливної деревини” охопив усю Україну, у тому числі у межах суб’єктів державного лісівництва по всіх регіонах.

Для прикладу, в Японії, лісистість якої близько 68%, загальна площа земель лісогосподарського призначення (лісового фонду) становить 25,3 млн га, загальний запас деревини — 1,9 млрд куб. м і тільки 1% із заготовленої деревини припадає на дрова. В Україні лісистість території становить близько 17%, загальний запас деревини — 2,1 млрд куб. м, вихід дров’яної деревини при лісозаготівлі, за останніми статистичними даними, — 55,5%. Коментарі зайві: чому живемо бідно, бо… На мою думку, це повинно перш за все зацікавити правоохоронні органи — куди подівається ділова деревина? Може, саме з цього необхідно розпочинати реформування галузі?

Реформування у лісовому господарстві України, що здійснюється з 1991 р., не досягло завдань, які були визначені постановою ВР УРСР від 18 грудня 1990 р. №563-XII. У галузі українського лісівництва спостерігався зворотній процес —одержавлення управління. Служби Держлісагентства проводили одержавлення не тільки лісового, а й мисливського господарства, не переймаючись питаннями економічно ефективного реформування і переведення фінансування на засади ринкової економіки — ідентифікація землекористування, самоокупність і прибутковість господарювання. Лісівництво як галузь рослинництва і землеробства залишається державним, постійно дотаційним.

Лісовий кодекс України як головний нормативний акт галузевого призначення виявився непридатним для здійснення на його основі реформування лісового господарства і переведення його на засади ринкової економіки. Інформація щодо статистичних спостережень залишається вкрай розпорошеною і не розкриває реального стану і, тим більше, шляхів підвищення економічної ефективності лісогосподарського виробництва. Причиною останнього є відсутність особистої зацікавленості технічних служб і їх керівників спрямовувати господарську діяльність на забезпечення самоокупності й прибутковості господарювання.

Для справжнього реформування лісового господарства України і переведення його на засади ринкової економіки необхідно впровадити радикальні заходи. На урядовому засіданні від 4 липня 2017 р. (протокол №43) перед Мінагрополітики, Мінприроди, Держлісагентством та іншими зацікавленими міністерствами і відомствами були поставлені вимоги і завдання підвищити ефективність управління галуззю, розробити стратегію реформування управління лісовим господарством. Для цього насамперед потрібно:

1. Переглянути норми чинного ЛКУ.

2. Терміново розробити закон України “Порядок використання земель лісогосподарського призначення” (статут) на виконання положень Земельного кодексу України (п. 2 ст. 57).

3. В основу нового закону покласти раціональні й випробувані принципи польського закону (Ustawa) про ліси (1991 р.), а саме:

— державні ліси покривають свої видатки з особистих доходів і ведуть лісове господарство за принципом фінансової самостійності (ст. 50 закону Польщі);

— видатки на утримання Генеральної дирекції державних лісів і регіональних дирекцій державних лісів фінансуються із внесків, які обтяжують витрати діяльності лісництв (п. 1 ст. 53);

— основою оподаткування лісовим податком є кількість земельних угідь (га) у їх перерахунку на умовну площу залежно від продуктивності ґрунту за класами бонітету земель лісових і згідно з даними лісовпорядкування, тобто незалежно від обсягів вилучення деревини і виробництва лісових матеріалів.

4. Визнати публічно і законодавчо закріпити певним нормативно-правовим актом, що об’єктом праці для здійснення агроекологічного лісівництва є земля, земельні угіддя, що надані власникам/постійним землекористувачам як категорія землекористування “землі лісогосподарського призначення”, з дотриманням норм земельного законодавства.

5. Опрацювати і прийняти для апробації спрощену форму держзвітності про лісогосподарську діяльність, у тому числі з показниками зміни загальної площі земель лісових і лісових екосистем, а також видатків на ведення лісового господарства порівняно з надходженнями валового доходу, з обчисленням рентабельності виробництва у межах ідентифікованого землекористувача з лісівництва.

Група вчених Національної академії аграрних наук України вже зверталася з такими пропозиціями до вищого керівництва держави, але все звелося до відповіді Держлісагентства, що в них усе добре і ніяких змін їм не треба.

Ми вже доводили, що об’єктом праці у лісівництві є земля, а не деревина. Настав час практичних дій.


6 Коментарів “Реформування лісівництва: від декларацій до практичних дій

  1. canada сказав:

    Дуже цікава, аргументована критика Лісового кодексу України і смілива заява про його повну непридатність для роботи. Це чи не вперше (в усякому разі, чогось подібного в ЗМІ, урядових документах, різних нарадах високого рівня я не зустрічав). Цікаво про землю, без якої не може існувати лісу. Ми завжди багато говоримо про ліс як народне багатство, але забуваємо про те, що він росте не в горщиках на підвіконнику, а на землі. Цікава пропозиція про термінову розробку закону України «Порядок використання земель лісогосподарського призначення», де «— основою оподаткування лісовим податком є кількість земельних угідь (га) у їх перерахунку на умовну площу залежно від продуктивності ґрунту за класами бонітету земель лісових і згідно з даними лісовпорядкування, тобто незалежно від обсягів вилучення деревини і виробництва лісових матеріалів».
    Ще цікавішою і корисною є пропозиції по внесенні в «Порядок використання земель…» пункту 4. «Визнати публічно і законодавчо закріпити певним нормативно-правовим актом, що об’єктом праці для здійснення агроекологічного лісівництва є земля, земельні угіддя, що надані власникам/постійним землекористувачам як категорія землекористування “землі лісогосподарського призначення”, з дотриманням норм земельного законодавства», і пункту 5 «Опрацювати і прийняти для апробації спрощену форму держзвітності про лісогосподарську діяльність, у тому числі з показниками зміни загальної площі земель лісових і лісових екосистем, а також видатків на ведення лісового господарства порівняно з надходженнями валового доходу, з обчисленням рентабельності виробництва у межах ідентифікованого землекористувача з лісівництва».
    Дякую пану Оресту за те, що усім відкрив очі на архаїзм державних документів, які регламентують роботу галузі. Частіше б виступали на сторінках ЗМІ вчені люди такого рівня, таких знань і переконань. Усі зауваження треба ліквідовувати вже, негайно. Щоправда, гальмом на шляху їх втілення в життя стане відомий усім рудимент під назвою ДАЛР. Добрим свідком цієї “рудиментації” виступає так званий “проект Стратегії”, розміщений на цьому ж сайті.

  2. Ісаченко сказав:

    Андрій Миколайович Бобко це говорить вже більше 10 років – у ЗМІ, на усіляких “круглих столах”, намагаючись усім відкрити очі на істинні, а не надумані “реформаторами” проблеми галузі, і, що головне, вказуючи шляхи вирішення цих проблем. Але ж ніхто не чує! Бо науковий і галузевий менеджмент, а також експерти усіляких проектів з “інституційних перетворень”, мозгами не доросли до розуміння думок Андрія Миколайовича, викладених у статті, та до рівня його знань. А хто щось таки розуміє, той прогинається під невігласів у керівництві лісової агенції, куди, починаючи з Сівця, призначають кого завгодно, тільки не спеціалістів. Від цього страждає вся галузь. І нема на те ради.

  3. Lssnyk сказав:

    Повністю копіювати польске лісове законодавство, я думаю, не варто. Ось приклад – “державні ліси покривають свої видатки з особистих доходів і ведуть лісове господарство за принципом фінансової самостійності (ст. 50 закону Польщі)”. Наче все нормально, просто і зрозуміло. Але в Польщі немає степів з їхніми лісами, що виконують зовсім іншу не експлуатаційну функцію. Їхня функція – це захист сільгоспугідь від вітрової та водної ерозії та забезпечення родючості цих земель. І звідки тут взяти особисті доходи для фінансування лісогосподарської діялності навіть за принципом фінансової самостійності?
    А тривога п. Ореста щодо маніуляцій з рентною платою легко вирішується, коли використати в нас ту ж європейску модель. Про що мова. В Україні на даний час рентна плата нараховуєтся за кубометр заготовленої деревини і її якісні показники. Результати цих розрахунків мають дуже суб’єктивний відтінок. Тобто, скільки людей буде відводити ділянку, стільки й буде результатів по сумі рентної плати. Європейські країни відійшли від цього совєтського пережитку і запровадили щось на зразок диференційованого земельного податку. Що це означає. Облік земель лісового фонду підприємства включає суму площ земель різних категорій. Зокрема у лісові площі входять зруби, незімкнуті лісові культури, молодняки, середньовікові, стиглі та перестійні лісові насадження. Ставка земельного податку для тих ділянок більша, чим продуктивніші деревостани на них зростають.
    Що з цієї ідеї можна запропонувати для українського лісового господарства? Залежно від віковоі групи та лісової породи встановити ставки земельного податку. Для стиглих і перестійних насаджень експлуатаційних лісів вона максимальна, для пристигаючих трохи менша, для середньовікових мінімална. Для незімкнутих лісових культур, молодняків, лісових земель категорій природоохоронних, рекреаційних та захисних лісів застосувати нульову ставку оподаткування. Землі зайняті зрубами оподатковувати, як сиглі насадження експлуатаційних лісів, площі лісових культур, що загинули через недогляд оподатковувати по ставці зрубів перемножену на вік цих лісових культур. Дані по суб’єкту оподаткування беруться з матеріалів безперервного лісовпорядкування. Рента за площі земель, що включені у фонд головного користування йде у державний бюджет, решта у місцевий. Ось і вся рентна плата.
    Який же ефект від такої новації для лісу? А їх декілька:
    Власник лісів чи лісокористувач буде зацікавлений скоріше заліснювати зруби і вирощувати якісні лісові культури, проводити якісні рубки догляду в молодняках. Оподаткування цьому лише сприяє.
    Зникне проблема зі створенням нових об’єктів природно-заповідного фонду, ререаційно-оздоровчих лісів та захисних насаджень. Адже нульова ставка рентної плати це стимулює.
    Поліпшиться якість охорони лісів. Бо ліпше зберегти їх ніж платити додаткову рентну плату.
    Сільські ради можуть спокійно планувати свій бюджет. Суми податків стануть більш передбачуваними.
    Поліпшиться (автоматично) якість лісовпорядних робіт. Це вже не буде такий собі “кіт в мішку”.
    І головне. Зникнуть проблеми з фіскальними чи корупційними ризиками при розрахунку рентної плати, що виникають внаслідок суб’єктивного фактору. Весь процес стане постим та прозорим.

    • canada сказав:

      Для таких пропозицій коментатора (я бачу, що він міцний і грамотний спеціаліст в питаннях лісового господарства), щодо оподаткування, очевидно, треба, щоб усі лісові землі були під кадастром. Щоб керувати цим процесом, треба мати інформацію про об’єкт управління. Її немає. Кадастром ніхто не займався, тому що не було гострої потреби: усі ліси разом з землями належать державі. Якщо почати вирішувати цю проблему, треба спочатку вирішити, на чиї плечі ляжуть витрати по створенню кадастру. Я цікавився цим питанням глибше, ніж треба журналісту. В РФ, наприклад, коли вийшов новий лісовий кодекс з правом оренди лісових ділянок, ця проблема постала дуже гостро. У 2012 році на організацію кадастру там було виділено 300 млн. руб, але цієї суми вистачило лише на виконання робіт для 15 млн. га лісу (1% лісового фонду Росії). «Кадастр» України на сьогодні – біла пляма на мапі держави. Зважаючи на те, що державні кадастри природних ресурсів ведуться для обліку кількісних, якісних і інших характеристик лісу і земель під ними, а також для обліку обсягу, характеру і режиму їх використання, то тут без кадастру не обійтись. Не претендую на правоту в останній інстанції, але дуже цікаво, як такі проблеми розв’язати? Завчасно дякую. Петро Чечелюк.

  4. Ісаченко сказав:

    А в чому, врешті, проблема? У виконанні вимог закону? Упорядкування земельних взаємин вирішують по-різному, і не така вже “біла пляма” – лісові земельні ділянки в державному кадастрі. Приміром, Сторожинецький держлісгосп на Буковині взяв і виготовив усю необхідну документацію і увійшов в земельний кадастр і держреєстр речових прав, отримавши кадастрові номери на свої землі, де він тепер є законним постійним користувачем (цікаво подивитися, як Нефьодов своєю концесією зжене успішний державний лісгосп з кадастру і з права користування землею і лісами). А ось на Прикарпатті облрада виділила своїм комунальним держспецлісгоспам АПК немалі кошти на виконання вимог закону про державний земельний кадастр. Так в чому проблема і чи є вона взагалі?

  5. Popovich_Pavel сказав:

    Унтер Пришибєєвські наслідки деревиноресурсної парадигми. Я вже неодноразово писав про деревинноресурсну парадигму лісового господарства України. Це коли прямо не говорять але на рівні підсвідомості вважається, що головним продуктом лісового господарства України є деревина у вигляді сортимента. Це дикий, дрімучий погляд із першої третини позаминулого сторіччя. На жаль українське лісове господарство до сих під залишається уламком лісового господарства царської Росії. Вже Кіотський протокол став Паризькою угодою а в Україні все розводять теревені про “лісівництво-галузь рослинництва”. Клімат стає майном і його вводять в бухгалтерський облік, одиниці поглинутого вуглецю вже з благ стали товарами, в розвинених країнах СЩА, Китаї торгують одиницями захисних властивостей, Роберт Костанза – видатний екологічний економіст сучасності, коли був у нас у Льові прямо відповів на запитання, що власником біологічного різноманіття є все людство і від імені людства управління біорізноманіттям делеговане національним урядам а у нас зачепились і міцно тримаються за думку “що об’єктом праці у лісівництві є земля, а не деревина.”
    Ця думка поверхово ніби правильна, однак тут є “підводні камені”: 1. лісівництво не тотожне лісовому господарству. 2. ототожнення лісівництва і лісового господарства відбувається через деревиноресурсну парадигму, коли вважається, що основним продуктом є деревина.
    Цитата.
    “Деревні ресурси губляться десь між “технічними, лікарськими та іншими продуктами лісу” (ст. 6 ЛКУ). Не наголошується, що ліс є головною продукцією лісівництва і головним джерелом валового доходу лісогосподарського виробництва. Технічні, лікарські рослини, послуги і функції, економічною мовою відомі раніше, як супутні лісівництву і другорядні лісові матеріали, є “продуктами лісу”.” Так от.
    Вся криза лісового господарства, вся криза через те, що ДОХІД ВІД ДЕРЕВИНИ ЗАРАЗ І В МАЙБУТНЬОМУ НІКОЛИ НЕ ДАСТЬ ПРИБУТКУ, достатнього для самоокупності. Цей час пройшов в 20-30 роках минулого століття. Все
    У нас вся організаційна структура, вся нормативна база лісового господарства напрацьована на те, що сортимент є основною продукцією, але продаж колоди не дає доходу, достатнього для існування галузі.
    Не лісівництво “вузьке місце” лісового господарства і не ним треба займатися, а організацією ринків продажу інших лісових товарів.
    Ст 6 ЛКУ Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.
    До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.
    Ст. 64. Основні вимоги щодо ведення лісового господарства
    Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов’язані:
    1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров’я людей;
    2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;
    Отже.
    На землі вирощуються ліси різного цільового призначення з яких отримують лісові товари, деревина серед них не самий головний важливий і коштовний товар і продають їх на ринках.
    Якщо для отримання ягід (чорниці) або грибів з лісової ділянки необхідно знизити повноту стиглого, нехай соснового лісу до 0,4 і тримати деревостан до 120-140 років, якщо для платного відпочинку в лісі необхідно створити чередування відкритих і закритих ландшафтів (в Японії створюють такі насадження, щоб восени красиво жовтіло листя дерев і чагарників), байдуже на лісовпорядкування і всілякі віки стиглості і розрахункові лісосіки.
    З лісовпорядкування і проектування необхідно “викинути деревину” і планувати отримання доходу від продажу лісових товарів.
    Ну всім же ясно, що умови Півдня України не придатні для вирощування лісів на деревину, хоч ділову пиловник, хоч кілки для винограду, хоч дрова. НЕРЕНТАБЕЛЬНО.
    Всі розуміють, що основною цільовою функцією полезахисного лісорозведення є експлуатація “корисних властивостей лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води.”
    Але благо від лісу не має продуктової форми – такої кількості блага, яку можна відокремити, виміряти і встановити власника блага і бенефіціара від використання цього блага. Не кажучи вже про створення ринку, вимірювання в результаті чисельних актів торгівлі вартості і встановлення ціни цього блага.
    Де Постанова КМУ “Про визначення порядку користування вітро-, водо-, грунто- захисних властивостей полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень”!???
    Тоді б можна було б створювати лісогосподарське підприємство, виробничий процес якого полягав би у експлуатації землі, як просторового базису і компонента лісів (лісових комплексів), спроектованих і вирощених для отримання максимальних захисних (вітро, водо, грунто) властивостей і використання цих властивостей, для досягнення максимального корисного результата, шляхом реалізації (продажу, поставки) одиниць цього блага (товарів) на ринку, або викупу державою за конкретною ціною. Тоді б був би зрозумілий бізнес: підприємство — виробничий процес — товар — реалізація на ринку або викуп — прибуток, або збиток.
    А зараз всі розуміють, що пиляти на півдні лісосмуги і яружно-балкові насадження і продавати “ділову і дрова” – шлях до самопоїдання. А на халяву користуватися захисними властивостями лісосмуг аж бігом.
    Тим більше ідіотично виглядає “вирощування лісу як головної продукції агроекологічного лісівництва і головного джерела лісового доходу.” в степу.
    Теж саме стосується грибів, ягід, мисливських тварин, та рекреації.
    Ну всі ж знають, що з 1 га чорничника за 40 років отримується дохід від ягід в “10 разів більше” ніж від деревини. Та й плювати на розрахункову лісосіку і віки стиглості і розрідити насадження, щоб було краще для чорниці а не сосни і тримати до 120 років, і збирати ягоди, а не пиловник 1 сорту або фанкряж. То жебрацький непотріб (пиловник і фанкряж) порівняно з чорницею. Але наші “фахівці” та й “професори” не здатні прибутково торгувати чорницею, не вміють. Вкрасти фанкряж вміють а в “10 разів більше” заробити на чорниці не вміють, неспособні. Та й іншим не дають. То може Державі вже пора звільнити цих фахівців та академіків, які не можуть на таких ресурсах заробити держпідприємству прибуток, а державі податки.
    Ось на таких принципах необхідно реформувати лісове господарство: виробництво і продаж лісових товарів. Від цього визначиться структура лісового господарства і управління. Вже зараз зрозуміло, що має бути різноманітна власність на ліси та лісові ресурси. Інститути спецкористування інших лісових товарів неохідно розвивати замість ідей концесії.

Залишити коментар