Свині… не винні

Декілька тижнів тому в Національному природному парку «Гомільшанські ліси» було знайдено чотири загиблі дикі кабани. Аналіз визначив причину – африканську чуму свиней. Згідно з планом, затвердженим на засіданні Державної надзвичайної протиепізоо­тичної комісії Зміївської районної державної адміністрації, серед намічених заходів найбільший подив викликає пункт стосовно проведення «депопуляції» (тобто «знищення популяції») диких свиней шляхом відстрілу у заповідній зоні національного парку. «Дивним» прийняте рішення є тому, що запропонований захід суперечить чинному законодавству (Закон України «Про природно-заповідний фонд України») стосовно заборони полювання на території національних парків. Спроба провести тотальний відстріл кабанів призведе до масової міграції різних тварин за межі території національного парку, у тому числі – носіїв інфекції, а тим більше такий захід є небезпечним на початку весни – у період розмноження птахів і звірів.

Африканську чуму свиней було занесено в Португалію з Анголи у 1957-1960 рр. Вона поширилася в Іспанії, Франції (1964-1974), Італії (1967, 1978-1984 рр.), Бельгії (1985), Нідерландах (1986), Центральній і Південній Америці. У 1970 році хворобу виявлено в Одеській області й Молдавії. Можливо, епізоотія згасла сама, а можливо, збудник перебував у латентному стані у середовищі, але майже 40 років про хворобу не згадували. За даними ФАО (Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН), у 2007 році вірус (збудник хвороби) разом із м’ясопродуктами потрапив у Грузію. Там традиційно свійських свиней випасають у лісі, що сприяло контакту диких кабанів із їхнім послідом і залишками загиблих тварин. Хвороба поширилася на Кавказі, а далі – по областях Росії (2008-2011 рр.), Білорусі, України (2012-2013 рр.), Польщі та країн Балтики (2014-2015 рр.). Не виключене й незалежне проникнення збудника через порти, на колесах транспортних засобів, із м’ясопродукцією та іншими шляхами. Такі хвороби називають антропургічними – вони поширюються у результаті діяльності людини або існують у середовищі, яке перетворено людиною.

Збудник африканської чуми свиней – ДНК-вірус роду Asfіvirus. Він уражує лише свиней (свійських і диких) і є безпечним для людини та інших тварин. Саме тому великою помилкою, навіть злочином є випадки, коли у процесі «захисту» від хвороби в деяких регіонах «фахівці» ветеринарної служби знищують не тільки свиней, але й коней, собак, кішок, які не є сприйнятливими до хвороби.

Тобто м’ясо загиблих свиней їсти можна, але продукти, які не підлягали термічній обробці (засолені, копчені вироби), а також харчові відходи, які використовують на корм свиням, можуть бути джерелом смертельної хвороби цих тварин.

Зараження здорових свиней відбувається під час контакту з інфікованими особинами, під час поїдання корму, забрудненого виділеннями хворих тварин, або самих виділень. Механічно збудник хвороби може бути перенесеним у нові райони на підошвах взуття, на колесах транспортних засобів, у кузовах машин, що перевозили живих чи мертвих тварин або м’ясопродукти, які містили вірус. Різні птахи, гризуни, інші свійські та дикі тварини можуть пасивно переносити вірус африканської чуми свиней на поверхні тіла, хутрі, пір’ї, шкурі, якщо вони навіть «пробігали» по галявині, де лежали мертві свині, їхній послід чи інфіковані корми. Загиблих свійських свиней часто закопують у лісі, їх розкопують собаки та вовки, та й голодні дикі кабани можуть їсти цю падаль. Одяг мисливця, який брав участь у відстрілі інфікованого кабана, є також джерелом інфекції. Є відомості про можливість перенесення цього збудника комахами (мухи, блохи, воші) чи кліщами, які прогризають чи проколюють шкіру свиней і живляться їхньою кров’ю. Водночас факт перенесення інфікованої крові в дозах, достатніх для зараження здорових свиней упродовж 24-48 годин, підтверджено лише для мух – осінніх жигалок (рід Stomoxys).

Інфекція проникає в організм свині через травний тракт, пошкоджену шкіру та кон’юнктиву. Через деякий час (від двох діб до декількох місяців) виявляються симптоми хвороби – підвищується температура, з’являється задишка, на шкірі з’являються червоно-фіолетові плями, виразки. Тварини в’ялі, слабкі. Особини, які вижили, залишаються довічними носіями інфекції.

Хвороба найчастіше швидко призводить до загибелі тварини, але інколи набуває хронічної форми. Заражена свиня виділяє вірус із послідом упродовж 30 днів, а у її тканинах він перебуває ще довго.

Вірус-збудник африканської чуми свиней виявляють у крові, лімфі, спермі, внутрішніх органах і посліді хворих свиней, у їхніх м’ясі, салі, кістках і шкірі. Вірус зберігається у трупах тварин від 17 діб до 10 тижнів, у посліді – до 160 днів, у ґрунті – від 112 діб влітку до 200 діб узимку.

Експериментально визначено, що вірус може зберігатися до семи років за температури 5 °C, 18 місяців – за температури 18-20 °C, за температури 37 °C – до 30 днів, а за температури 60 °C – лише 10 хвилин.

Основні економічні збитки завдає знищення поголів’я свиней, яких підозрюють як носіїв збудника африканської чуми свиней. Такі збитки сягали майже 30 мільйонів доларів навіть у такій невеликій країні, як Домініканська Республіка.

Ефективні заходи профілактики африканської чуми свиней відсутні. Вакцини випробують, але офіційно зареєстрованих ефективних вакцин немає.
Господар, що тримає вдома декілька свиней, може зменшити ризик розвитку захворювання, якщо не купуватиме поросят із неперевірених джерел, не даватиме свиням у корм неперевірені продукти забою тварин, а також оброблятиме шкіру своїх свиней препаратами для захисту від кліщів і сисних комах.

В Україні заходи з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней регламентують «Інструкція щодо профілактики та боротьби з африканською чумою свиней» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0363-14) та відповідні плани дій на районному та обласному рівнях.

У випадку, якщо хвороба все ж проникла в господарство, рекомендується тотальне знищення всіх свиней в осередку та в радіусі 2 км від нього безкровним методом із наступним спалюванням трупів, посліду, залишків кормів і малоцінних предметів догляду. Попіл закопують у ями, змішуючи з вапном, приміщення й територію дезінфікують гарячим 3% розчином їдкого натру, 2% розчином формальдегіду та іншими речовинами, перелік яких наведений у зазначеній інструкції.
Вважається, що лише через рік після триразового знезараження приміщень на фермі можна знову заселяти нове поголів’я свиней.

Зважаючи на сприйнятливість дикого кабана до африканської чуми свиней, у країнах, де виявлено хворобу, рекомендовано здійснювати так звану «депопуляцію» дикого кабана у природі (те саме знищення). У Білорусі внаслідок заходів захисту від африканської чуми свиней чисельність дикого кабана зменшилася від 81,5 тис. 1 квітня до 19,7 тис. у грудні 2013 року.

У деяких областях Росії вимерло та знищено внаслідок проведення заходів захисту від африканської чуми свиней понад 90% поголів’я диких свиней.
На думку фахівців, великомасштабний відстріл кабанів у мисливських угіддях не є ефективним, а навпаки – створює умови для поширення інфекції, а також негативно впливає на стан популяцій і поведінку інших тварин у цих угіддях.

Виникає питання: хіба у випадку епізоотії ящура вирізають усю велику рогату худобу? Хіба у випадку епізоотії сказу вбивають усіх вовків, лисиць і собак? Хіба у випадку епідемії грипу слід знищувати населення?

Відстріл дикого кабана як захід попередження поширення африканської чуми свиней не є ефективним із декількох аспектів.
Перший аспект – гігієна й санітарія. Під час масового відстрілу кабанів у лісі мають бути забезпечені: зміна одягу та взуття мисливців із наступною термічною дезінфекцією; дезінфекція машин, які перевозять туші чи зразки для аналізу на африканську чуму свиней; спосіб утилізації туш, за якого інфекційний матеріал не може бути поширений хребетними чи безхребетними тваринами (зокрема дощовими черв’яками). Адже навіть у Середні віки, коли ще гадки не мали про віруси, мортуси (люди, які «обслуговували» хворих на чуму та прибирали трупи) надягали просочені дьогтем плащі, трупи виволікали не руками, а гачками, ховали далеко від міста, а майно небіжчика спалювали. В Іспанії ще понад 40 років тому, після появи африканської чуми свиней, спалювали до білого попелу туші, залишки життєдіяльності свиней і корми, а попіл вміщували у ями, заливали гарячим розчином їдкого натру або формальдегіду та відразу закопували.

А у наші цивілізовані часи трупи свиней іноді «спливають» із абияк улаштованих могильників, що дає змогу різним тваринам розносити інфекцію. Таким чином, трупи загиблих кабанів має знищувати спеціально інструктована бригада зі спеціальним автотранспортом, спецодягом, тобто ставлення до цих заходів має бути, як до заходів щодо знищення боєприпасів з війни.

Другий аспект – чи може хворий кабан поширювати інфекцію за межі осередку? Хвора на африканську чуму свиней тварина втрачає міграційний інстинкт, залишається на місці чи ховається глибше в ліс, де незабаром гине. Вполювати таку тварину надто важко. Якщо хворих тварин турбуватимуть мисливці чи їхні собаки, вони скоріше можуть змінити місце перебування.

Третій аспект – організаційний. Якщо наявність осередку в певному регіоні підтверджено, то слід мати на увазі, що в мозаїчно розташованих угіддях ураження тварин менше, ніж у безперервних лісових масивах.

Зазвичай кабани можуть пересуватися на доволі великі відстані, уникаючи мисливців і вовків. Водночас, якщо організовані підгодівля та заходи обмеження чисельності вовків і браконьєрства, то міграції кабана менш інтенсивні. Тоді у випадку виникнення епізоотії тварин можна за необхідності знищити безкровним способом і утилізувати трупи з дотриманням усіх санітарних вимог.

В осередках африканської чуми свиней слід заборонити загінне полювання, оскільки у такому випадку залишається багато підранків, які мігрують, а до того ж, собаки є активними механічними переносниками інфекції.

Як свідчить досвід білоруських колег, єгером або учасником полювання на кабана в осередках хвороби не має бути людина, родичі якої утримують свійських свиней або працюють на свинокомплексі. В осередку хвороби після відстрілу кабана контактувати з ним має лише спеціальна ветеринарна бригада.

Зважаючи на поширення африканської чуми свиней, на території мисливських господарств, де є загроза виявлення хвороби, доцільно мати холодильники для утримування туш на період аналізу, контейнери для перевезення туш до холодильників, спецодяг та засоби їхньої дезінфекції.

Під час обходу мисливських угідь і проведення полювання єгері та лісова охорона мають звертати увагу на незвичайну поведінку диких кабанів, а у випадку виявлення трупів негайно повідомляти районні служби ветеринарної медицини, щоб діагностувати африканську чи класичну чуму свиней або інші причини.
Загалом, кожна епідемія чи епізоотія має початок і кінець, незалежно від вжитих заходів. Виживатимуть найстійкіші особини. Сподіватимемося, що і кабани в лісі не переведуться, і без свинини не залишимося. Аби не нашкодити лісу та його фауні.

Валентина Мєшкова

Залишити коментар