МИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ: ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ «НЕПОТРІБНОЇ» ГАЛУЗІ

 

 

  Назва публікації диктується двома основоположними, на наш погляд, політико-інституційними проблемами які спіткали мисливське господарство у незалежній Україні. Мова йде про те ким і як здійснюється керівництво ним на найвищих щаблях державної влади та як саме держава готує спеціалістів для галузі, яку вже чверть століття планує підняти «з колін».

Наші переконання цілковито підтверджуються поточним занепадом вітчизняного мисливського господарства, у порівнянні з показниками власного минулого та сучасного європейського стану речей. Як одна з першопричин, окремої уваги заслуговує млява нормотворча активність, фахова і організаційно-контрольна імпотентність головного «лісового» відомства на усьому часовому відрізку керування увіреною йому галуззю, зокрема стосовно аспектів управління мисливським господарством в нелісових угіддях. Така критична оцінка нинішнього стану галузі і діяльності центрального органу виконавчої влади узгоджуються з позицією окремих державних органів [Мінприроди, 2008] та думками низки авторитетних вчених і практиків [Волох, 2011; Дода, 2016; Шейгас, 2016; Щербак, 2016; Ісаєв, 2017]. Таким чином, в Україні, як державі у структурі мисливських угідь якої суттєво домінують (близько 70%) сільськогосподарські угіддя, надання повноважень центрального органа з управління мисливським господарством «лісовому» відомству, котре не має до агроландшафтів жодного галузево-правового відношення, виявилось доконано хибним політичним рішенням.

У зв’язку з вищезазначеним, вважаємо назрілим перегляд державних підходів до перерозподілу повноважень у сфері управління мисливським господарством між центральними органами виконавчої влади і пропонуємо спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства визначити Мінагрополітики зі створенням при відомстві профільного департаменту. До речі, дана пропозиція, яка задовго до цього неодноразово висвітлювалася різними авторами у незалежних галузевих ЗМІ, нині передбачена і у офіційному «Проекті моделі реформування та розвитку мисливського господарства України» [Мироненко та ін., 2015]. Варто зауважити, що аналогічні підходи до формування державної вертикалі управління галуззю досить успішно реалізовані у сусідніх країнах ЄС і СНД, зокрема Словаччині та Білорусії. Інший, перевірений вітчизняним досвідом варіант прийнятного, на наш погляд, перерозподілу повноважень у сфері управління мисливським господарством між центральними органами виконавчої влади – модель створення галузевого головного управління прямого підпорядкування Кабінету Міністрів, яка вже практикувалася в Україні до передачі управлінських повноважень лісівникам і за виробничо-господарськими показниками зарекомендувала себе з позитивного боку. За будь-якого із запропонованих сценаріїв допускаємо варіант залишення управлінських функцій за ДАЛРУ у мисливських господарствах лісгоспів та інших підвідомчих структур прямого підпорядкування.

Інша політична проблема галузі полягає у тому, що розвиток вітчизняного мисливського господарства та раціональне використання ресурсів диких тварин неможливі без підготовки відповідних кваліфікованих кадрів, про що належним чином не дбають державні освітні органи [Волох, 2011; Мироненко та ін. 2015].

Нажаль, до сьогоднішнього часу, підготовкою фахівців для мисливського господарства всіх освітніх рівнів займалися переважно «лісівничі» учбові заклади або аналогічні відділення, факультети тощо при аграрних навчальних установах, які по своїй суті не могли надати студентам всебічних мисливствознавчих знань, зокрема у аспектах господарювання «за межами лісу». Теж саме стосується і підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Захист профільних дисертаційних праць і донині можливий лише за єдиним «лісівничим» паспортом спеціальності ВАК. Хоча, логічно припустити, що ефективній підготовці фахівців-мисливствознавців середньої спеціальної та вищої освіти повинна передувати належна підготовка відповідних наукових кадрів вищої кваліфікації.

Поглиблено аналізуючи окреслену проблематику хочемо звернути увагу – у статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» зазначено, що мисливське господарство є самодостатньою галуззю у сфері суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин тощо. Втім, будучи окремою галуззю, вітчизняне мисливське господарство надзвичайно слабко забезпечувалося науковим супроводом, що зокрема виражалося відсутністю спеціальності «Мисливствознавство» ОКР «Бакалавр» в державному освітньому класифікаторі України. Підготовка бакалаврів у вузах за фахом 6.09103 «Лісове та садово-паркове господарство» не вирішувала проблеми підготовки кадрів. Причиною цього була, насамперед, невідповідність навчальних планів вимогам до підготовки мисливствознавців [Волох, 2011].

Варто відмітити також відсутність паспорту спеціальності «Мисливствознавство» ВАК (ДАК) України для підготовки науково-педагогічних кадрів в аспірантурі / докторантурі. Необхідно зазначити, що подібні паспорти досить давно розроблені та діють в сусідніх країнах, зокрема Республіці Білорусь (06.02.09 – «звероводство и охотоведение») та РФ (06.02.03 – «звероводство и охотоведение»). В Україні питання мисливствознавства не розгорнуто згадуються лише одним реченням в паспорті спеціальності 06.03.03 – «лісознавство і лісівництво» (сільськогосподарські науки). Втім об’єм та, власне, формулювання напрямів досліджень не витримують жодної критики з точки зору придатності даного паспорту для захисту широкопрофільних дисертаційних праць з мисливствознавства. Оскільки, одним реченням (цит.: «Особливості  організації  ведення  лісомисливського господарства в лісах України») формально перекреслене майбутнє наукових досліджень у польових та водно-болотних угіддях, при тому, що останні у своїй сукупності складають понад 4/5 в структурі мисливських угідь держави.

У зв’язку з зазначеним вище, нині, дисертаційні праці, що готуються за темами присвячених питанням мисливського господарювання у не лісових угіддях на заключних етапах підготовки вимушено перепрофільовуються (що, поміж тим, вдається не завжди) здобувачами до суміжних спеціальностей 03.00.16 – «екологія» та 03.00.08 – «зоологія» чим безперечно втрачають свою наукову цінність для галузі. Тому, нами пропонується розробити Проект паспорту спеціальності «Мисливствознавство» ДАК (МОН України) для підготовки науково-педагогічних кадрів в аспірантурі та докторантурі або внести відповідні правки і доповнення до існуючих паспортів суміжних спеціальностей: 03.00.16 – «екологія», 03.00.08 – «зоологія», 06.03.03 – «лісознавство і лісівництво».

Таким чином, можна дійти висновку – мисливське господарство як галузь, протягом останніх десятиліть було мало цікавим державі, про що можна судити в першу чергу зі слабкого інституційного і фінансово-правового забезпечення його розвитку та наукового зокрема. Вважаємо, що прийняття відповідних політичних рішень задля усунення окреслених недоліків в організації теперішнього і майбутнього функціонування галузі зможе послугувати фундаментальним кроком до її відродження на благо українському народу.

 

 

Новицький В.П., Маціборук П.В. Інститут агроекології і природокористування НААН

Залишити коментар